Вітаю Вас Гість | RSS
Неділя
19.11.2017, 04:06
САЙТ МИРОСЛАВИ САВЕЛІЙ
Головна Історія Кременця в кількох словах Реєстрація Вхід
КРЕМЕНЕЦЬ. Історія в кількох словах...

Кременець належить до найдавніших українських міст. Згідно деяких джерел кременецьку фортецю збудували у VIII – IX cт., що згодом війшла до складу Київської Русі. Перші задокументовані свідчення про фортецю знаходимо в польському енциклопедичному словнику від 1064 року. А перша писемна згадка про поселення, пов’язана з битвою волинського князя Данила Романовича з угорським королем, яка тут відбулася, датується весною 1227 р.
     
  

  На початку 1241 р. Кременець зумів вистояти перед ордами Батия. 1254 р. під містом знову точилися криваві бої з монголами, відомі з літопису як Крем’янецька війна хана Куремси. І на цей раз хоробрі русини, на чолі яких стояв воєвода Андрій, відбилися від степовиків. Але через п’ять років, коли на Волинь прийшли незчисленні полчища хана Бурондая, довелося скоритися й розібрати оборонні споруди. Останній раз місто згадується на сторінках руського літопису 1287 р., а далі на кілька десятиліть зникає з поля зору 
істориків.

  Після загибелі 1340 р. Галицько-Волинської держави понад сорок років Кременець перех
одив із рук у руки між Великим князівством Литовським і Польським та Угорським королівствами, і тільки 1382 р. литовські князі, що вийшли переможцями з цієї тривалої боротьби за Волинь, остаточно встановили тут свою владу.


  У першій третині XV ст. місто стало центром просторої округи, що називалася Кременецьким повітом. Змінюючи свій характер та конфігурацію меж, ця адміністративно-територіальна одиниця проіснувала аж до кінця XVIII ст. На території, яку вона займала, повністю або частково розташовані 23 сучасні райони Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької і Житомирської областей.

  1410 р., за повідомленням польського хроніста Яна Длуґоша, сформований у Кременці військовий загін брав участь у вирішальній для слов’янських і прибалтійських народів битві з німецьким рицарями під Ґрюнвальдом. На початку XV ст. в місті часто перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт. 1420 р., за свідченням француза Жільбера де Лянуа, він навіть приймав тут послів Франції, Англії, Великого Новгорода й Пскова. 

  У підземеллях Кременецького замку під пильною охороною німця Конрада Франкенберга вісім років сидів у в’язниці суперник Вітовта князь Свидригайло. Саме звідси великодньої п’ятниці 1418 р. з допомогою волинських князів Дашка Острозького й Олександра Носа він вирвався на волю, щоб продовжити боротьбу за престол. 9 травня 1438 р. з рук Свидригайла Кременець першим серед міст Волині отримав привілей на магдебурзьке право, яке на схилі Середніх віків було одним із важливих чинників зближення України із Західною Європою.

  Наприкінці XV ст. через руйнівні татарські напади на деякий час місто знелюдніло, але в 30-х рр. XVI ст. почалося нове піднесення. Зміцнення кам’яного замку, закладеного в другій половині XIV ст. на місці дерев’яно-земляних укріплень, нові привілеї, виклопотані італійкою Боною Сфорца д’Арагона, дружиною польського короля і великого князя литовського Сигізмунда І Старого, яка протягом двадцяти років (1536—1556) володіла Кременцем, забезпечили сприятливі умови для швидкого зростання населення та розвитку ремесла й торгівлі і перетворення поселення в один із провідних економічних центрів Волині.

  1569 р. в результаті Люблінської унії разом з усіма українськими землями, що перебували під владою Литви, Кременець опинився в складі Польщі й увійшов до об’єднаної польсько-литовської держави, відомої як Річ Посполита. У першій половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя. 1606 р. тут з’явився католицький монастир ордену францисканців, приблизно в той самий час відродилося чернече життя в старовинному Спаському монастирі, 1633 р. виник православний Богоявленський монастир; діяло також братство, яке опікалося монастирем та відкритими при ньому школою, друкарнею і шпиталем. Одним з активних братчиків був відомий український громадський діяч Лаврентій Древинський, який володів під Кременцем селом Кокорів.

  Мешканці міста були свідками й учасниками Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 р. на їхніх очах під натиском повстанців упав неприступний Кременецький замок. 1651 р. великий гетьман вів сюдою свої полки на Берестечко.

   Безконечні війни середини й другої половини XVII ст. розорили Кременець. Місто занепадає і починає відступати перед силами, спрямованими на його покатоличення й полонізацію. 1692 р. в усіх цивільних установах, які тут функціонували, запровадили польську мову; на початку XVIII ст. православним громадам нав’язали унію з Римом. У другій половині XVIII ст. в Кременці одночасно діяли аж чотири католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) та один уніатський (василіанський) монастирі.

  Унаслідок третього поділу Речі Посполитої, проведеного 1795 р., Кременець відійшов до Російської імперії і став центром округи під назвою Кременецький уїзд. Спочатку цю адміністративно-територіальну одиницю віднесли до Подільської губернії, але в результаті остаточного розмежування вона повернулася до Волині. Нині на території колишнього Кременецького уїзду повністю або частково розташовані 7 сучасних районів Тернопільської, Рівненської і Хмельницької областей.

  1805 р. в Кременці відкрили Волинську гімназію, яка 1819 р. була реорганізована в однойменний ліцей. Цей навчальний заклад, який на чверть століття забезпечив місту славу найавторитетнішого на Правобережній Україні центру освіти й науки, зумовив відчутну зміну його обличчя, викликав пожвавлення громадського й культурного життя.
Після поразки польського повстання 1830—1831 рр., коли замість польської мови в усіх установах запровадили російську, Литовський статут замінили російським законодавством, закрили Волинський ліцей та францисканський і василіанський монастирі, Кременець утратив, нарешті, риси повітового центру вже неіснуючої Речі Посполитої і набув вигляду провінційного міста Російської імперії.

  Бурхливе промислове піднесення, що спостерігалося в Росії наприкінці XIX ст., Кременця майже не торкнулося. В економічному відношенні місто залишилося поселенням дрібних ремісників і крамарів переважно єврейського походження. 1899 р. на 16 тисяч мешканців тут була 271 крамниця, а на найбільшому з підприємств — сірниковій фабриці — працювало всього лиш 25 робітників. Новими прикметами економічного життя були хіба що невелика шахта по видобутку бурого вугілля та залізниця, яку здали в експлуатацію 1896 р. «Сучасний Кременець такий, яким він був сто літ назад, — писав у 1913 р. український історик і громадський діяч Дмитро Дорошенко. — Він мов застиг нерухомо, і форми сучасного життя торкнулись його дуже злегка. Залізниця притулилася далеко за горою, і свист локомотивів не будить ідилічного сну стародавнього міста. Будинки архаїчної архітектури, величні костьоли і мури ліцею, руїни замку на горі королеви Бони — все це законсервувалося і стоїть, як жива історична вистава, навіваючи тихі мрії про колишнє».
Під час Першої світової війни протягом року Кременець знаходився в прифронтовій смузі. У зв’язку з бойовими діями переважну більшість населення на тривалий час евакуювали вглиб імперії. У червні 1916 р. під містом була одна з вузлових ділянок проведення знаменитої військової операції, відомої як Брусиловський прорив.

  Під час революції 1917—1920 рр. Кременець сім раз переходив між ворогуючими сторонами з рук у руки. Від 22 січня 1918 р., з часу проголошення Центральною Радою незалежності України, і до приходу 2 червня 1919 р. більшовиків, місто підпорядковувалося українській державній владі, яка за ці неповні півтора року тричі докорінно змінила свій характер, політичну орієнтацію і персональний склад. 1918 р. громадськість міста організувала товариство «Просвіта», домоглася відкриття української гімназії.

  За Ризьким договором 1921 р. Кременець відійшов до Польщі. Правлячі кола Другої Речі Посполитої відвели місту роль одного з ідеологічних бастіонів на «східних кресах». Із цих міркувань у травні 1920 р., майже за рік до остаточного вирішення його долі, Юзеф Пілсудський видав указ про створення тут потужного освітнього й культурного осередку під назвою Кременецький ліцей. За Польщі з’явилися також ватна фабрика (1936) і тютюновий завод (1938), почали упорядковувати вулиці, засадили лісом схили гір.
Основними осередками національного життя української частини населення міста в міжвоєнні роки були «Просвіта», українська гімназія, а також православна духовна семінарія, яка виникла на основі Холмської духовної семінарії, що залишилася тут на шляху з біженців.

  У 1920—1930-х рр. Кременець був також важливим осередком церковного життя, оскільки, тут був центр Волинської єпархії, видавалося кілька церковних часописів, функціонували монастир і згадана вище семінарія.

  Коли восени 1939 р. Західна Україна відійшла до СРСР, територію Кременецького повіту, яка споконвіків становила частину Волині, включили в новоутворену Тернопільську область, а в січні 1940 р. поділили на кілька дрібних районів. Радянська влада відкрила в місті обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, кілька загальноосвітніх українських шкіл, створила певні умови для культурно-освітньої роботи, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але розпустила всі громадські організації, які тут раніше існували, установила над усіма сферами суспільного життя жорсткий ідеологічний контроль, почала політичні репресії, а тому переважна більшість населення швидко в ній розчарувалася.

  3 липня 1941 р. Кременець зайняли німецькі війська. Жорстокий окупаційний режим, який вони запровадили, породив рух Опору місцевого населення непроханим гостям. Під час війни в місті та його околицях діяли чотири українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944 р. під натиском військ 1-го Українського фронту гітлерівці втекли. Понад дві тисячі кременчан улилися в Червону Армію і взяли участь у розгромі Німеччини та її союзників.

  Хоча великих боїв під час Другої світової війни в Кременці не було, вся центральна частина міста, перетворена фашистами в концентраційний табір для євреїв, була зруйнована: у ніч із 2 на 3 вересня 1942 р., уже після розстрілу мешканців гетто, її дотла знищила пожежа.

  За післявоєнні десятиліття в Кременці збудовано низку нових промислових підприємств, найбільшими серед яких були цукровий завод (1965 р.) і фабрика по виробництву ватину (1980 р.). З’явилися масиви багатоповерхових будинків. У результаті інтенсивного будівництва 1960—1980-х рр. місто набуло сучасного вигляду.

  Вагомою складовою життя Кременця майже два десятиліття була діяльність педагогічного інституту, який постав 1950 р. на основі вчительського і залишався тут аж до 1969 р.
Наприкінці 80-х рр. ХХ ст., в умовах лібералізації радянського режиму, кременчани активно включилися в боротьбу за оновлення суспільства.

  У 90-х рр. переважна більшість підприємств відчутно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, процеси розпаду економічної складової міста, зумовлені революційним оновленням суспільства, набули катастрофічного характеру, унаслідок чого загострилися старі й з’явилися нові соціальні проблеми. Останнім часом у цій сфері життя Кременця починає вимальовуватися певне пожвавлення. Міняється також культурне обличчя міста: поступово відроджується ботанічний сад, 2001 р. з’явився історико-архітектурний заповідник, педагогічний коледж 2003 р. реорганізовано в гуманітарно-педагогічний інститут, наприкінці 2004 р. відкрили літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького. З року в рік зростає потік туристів.

  Розкішна природа, багата спадщина минулого, чималі традиції культурного життя, працьовитість кременчан і їхня закоханість у своє місто дають підстави з оптимізмом дивитися в майбутнє й сподіватися, що Кременець гідно займе те місце, яке йому відвела доля.
   Kremenets’ belongs to the most ancient Ukrainian towns. According to some sources Kremenets fortress was build in VIII-IX century, and later was a part ofKievan Rus’. The first documented references to the fortress are given in Polish encyclopedic dictionary of year 1064. And the first memory about Kremenets’ was connected with the battle between Volynian prince Danylo Romanovych and Hungarian king in the spring of year 1227.

  In the beginning of 1241 Kremenets’ could stand before Batyi Hordes. In 1254 the new bloody battles was with Mongols known from the annals as Kremenets’ war of khan Kuremsa. In that time brave Rusyns in a head with commander Andrew separated from steppe people. After five years later when the numerous forces of  khan Burondai came to Volyn’ Kremenets’ people might destroy their defensive construction. The last Kremenets’ remembered on the pages of Rus’kiy annals in 1287 and a little bit later Kremenets’ was disappeared for some ages in the annals.

  When in 1340 Galician and Volynian state had been destroyed for more than forty years Kremenets’ was as a good property between the Great Lithuanian Kingdom and Polish and Hungarian Kingdoms. And only in 1382 the Lithuanian princes who was the winners in that long fight for Volyn’ finally established their power here.

  In the first third of fifteen century the town became a centre of spatial neighbourhood which was called as Kremenets povit. Changing its character and configuration of borders its admitistrative and territorial unit had existing to the end of eighteen century. On the territory in which Kremenets’ povit was situated now there are partially or completely 23 modern districts of Lviv, Rivne, Ternopil, Khmelnyts’kiy and Zhytomyr regions.

  In 1410 according to Polish chronologist Jan Długosz a military detachment which was made in Kremenets’ took part in the solved fight for Slavic and Baltic people with German knights near to Grunvald. In the beginning of fifteen century Kremenets’ was very often visited by the Lithuanian prince Vitovt with his near to him people. In 1420 according to Zhilber de Lyanua’s evidence Vitovt accepted the ambassadors of France, England, a Great Novhorod and Pskov.

  Vitovt’s contender prince Svydrygailo had spent for eight years in a dangeon of Kremenets’ castle under attentive guards of German Konrad Frankenberg. From that place on Easter Friday 1418 Svydrygailo became free thanks to Volynian  princes Dashko Ostrozkiy and Alexander Nos. After that he had continued his fight for a throne. On May 9, 1438 Kremenets’ had got the Magdeburg Right as the first town in Volyn’ from Svydrygailo’s hands. It was one of the most important factors of  drawing closer Ukraine to Europe in the Middle Ages.

  In the end of fifteen century Tatar attacks almost destroyed whole population in Kremenets’. But in the 1530-s of sixteen century a new better time had came like strengthening of the stone castle which was founded in the second half of XIV century on the place of wooden and ground fortress, new privileges were interceded for Kremenets’ by Italian Bona Sfortsa d’Aragona. She was a wife of Polish king and a great prince of Lithuania Sigizmud I Elder. Bona had been owning Kremenets’ for twenty years (1536 – 1556). As a result she had provided a good conditions for quickly rise of population and development of handicraft and trade and making  Kremenets’ as one of leading economic centre of Volyn’.

  According to the Lublin Union in 1569 Kremenets’ and others Ukrainian lands were a part of Poland and belonged to the United Kingdom of Poland and Lithuania State known as Rzecz Pospolita. In the first half of XVII century the town became an important centre of cultural and religious life. In 1606 there was Catholic monastery of the Franciscansic order in Kremenets’. In the same time monks life was revived in the ancient Spaskiy monastery. In 1633 Theophany monastery appeared. There were the Brother’s organization which was supervised by Theophany monastery, opened school here, printing house and hospital in the town. One of the most active monks’ brothers was a well known Ukrainian activist Lavrentiy Drevynskiy, who was the owner of Kokoriv village near to Kremenets’.

  Lodgers of the town were witness and participants of the Liberating War of the Ukrainians Bohdan Khmelnytskiy’s leadership.
In the autumn (fall) of the year 1648 Kremenets’ castle was demolished by rebels. Kremenets’ people had to do it under cossacks’ pressure. In 1651 the great hetman Bohdan Khmelnytskiy was leading his forces to Berestechko town through the Kremenets’.

  Kremenets’ was exhausted by the endless wars. The town fell into decay and started to surrender before the power of catholization and polonization. In 1692 Polish language was the official language in all public organization which were working in Kremenets’.
  
  At the beginning of XVIII century the Orthodox communities were forced upon by union with Rome.
In the second half of XVIII century there were four Catholic monasteries  such as: Franciscansic, Jesuit, Reformation and Threnitarian and one Union (Greek and Catholic) or Vasylianian Monastery. As a result of the Third division of Rzecz Pospolita in 1795, Kremenets’ was annexed to the Russian Empire. Kremenets’ had been started to call Kremenets’ uizd. At the beginning this administrative and territorial unit was a part of Podilya province. But as a result of finally division Kremenets’ became a part of Volyn’. Nowadays there are partially or completely situated seven modern districts of Ternopil, Rivne and Khmelnytskiy regions on the territory of former Kremenets’ uizd.
In 1805 Volynian Gimnazium was opened in Kremenets’. In 1819 it was reorganized in Kremenets Liceum. This educational institution had been providing for Kremenets’ a glory as the most popular centre of education and science in Right-bank Ukraine for a quarter of century. It also provided a perceptible changing Kremenets’ face, caused activity of public and cultural life.

  After defeat of Polish revolt in 1830 – 1831 when Russian language became an official language instead of Polish, Lithuanian statute changed Russian law Volynian lyceum closed. Kremenets’ had lost all features of povit (province) centre of not existing Recz Pospolita and had gotten some features of a province town in the Russian Empire.

  At the end of  XIX century a rapid growth of industry came to Russia. But it was not evident for Kremenets’. The town had stayed with the same economical level. The town was settled by an impoverished community of petty traders and craftsmen. In 1899 there were 271 little shops for sixteen thousand people in the town. Only 25 workers were working on the largest match factory here. The new economical features were probably a mine of producing dark charcoal and railway what has started to work since 1896. ‘Modern Kremenets’ was the same as a hundred years ago’, wrote the famous Ukrainian historian and public figure Dmytro Doroshenko. ‘It probably overtook immovable and modern life had touched it very easily. The railway touched to a mountain far and a singing of locomotive could not allow awaking from the perfect dreams the old town. The buildings of the ancient architecture, the majestic churches and buildings of the lyceum, ruins of the queen Bona’s castle had been preserved and stood as an alive historical play casting some quite dreams about the Past’, continued the author D. Doroshenko.

  Kremenets’ had been in a before front line position during the Word War I. As a result of military operation most of the people were evacuated deep into the empire. In June 1916 there was one of the central places of realization the well known military operation as the Brusylovskiy’s  breakthrough at the town.
Kremenets’ had been annexing seven times between conflicted armies during the Revolution 1917 – 1920. From January 22, 1918 to June 2, 1919 Ukraine was got independence by the Central Council (Rada). Its independence was very short, before bilshovyks’ (the USSR) coming only. The Central Counsil had been changing completely its program, character, political orientation and its staff. In 1918 Kremenets’ Gymnasium and public association ‘Prosvita’were opened in the town.
According to Ryga’s pact Kremenets’ was annexed to Poland in 1921. The authority of the Rzecz Pospolita II had got Kremenets’ the role of ideologiocal bastion on the eastern part. In May 1920 Juzef Piłsudski adopted the fiat about making the cultural and educational institution as Kremenets’ lyceum. In 1936 the wadded factory was opened in the town. In 1938 the tobacco plant was opened here too. New good streets appeared in Kremenets’. New wood had been planted on slops of the mountains.
The main centers of national life for Ukrainians were the public organization ‘Prosvita’, Ukrainian gymnasium and the Orthodox spiritual seminary which was reorganized from the Holm Spiritual seminary in between war period in Kremenets’.
  
  In 1920 – 1930-s Kremenets was continued to be the main centre of church life, because there was a centre of Volynian archdiocese in the town. There were publishing a few magazines, working the monastery and mentioned above the seminary.

  In 1939 the Western part of Ukraine was annexed to the USSR. The territory of Kremenets’ povit which was a part of Volyn’ was included to the new Ternopil region. And in January 1940 Kremenets’ povit was divided into a few smaller districts. The Soviet power had opened the regional pedagogical institute, medical assistant’s and obstetrical school, a few public school and it had also made a good conditionals for a cultural and educational work, provided people a free medical service. Unfortunately all Ukrainian public national organizations were forbidden by the USSR which had been working before. It had been a national cruel total control over whole sphere of life. New political repression had started in Kremenets’. Many people were quickly disappointed by the soviet power.
  
  On July 3, 1941 Kremenets’ was occupied by German army (Nazis). The cruel occupation mode was established in the town. There had been working the Opposition movement which was consisted of four different politically oriented armed groups during the war. On March 19, 1944 German army was expelled out of Kremenets’ thanksgiving to pressure the army of the first Ukrainian Front. Over two thousand Kremenets’ people were at war in the Red Army. As a result Nazis had been defeated.
Even the great battles had not been in Kremenets’ during the World War II, but whole central part of the town was ruined and made for ghetto for Jews by Nazis. At the night from September 2 to September 3, 1942 the ghetto was burnt down after shooting the Jews.

  There were built new many industry factories during post-war period in Kremenets’. The largest of them were such as the Sugar plant (1965) and the batting factory (1980). There were built a lot of many-storeyed buildings in the town. As a result of intensive building program the town had got the modern sort during 1960 – 1980.
The most important role in Kremenets’ life had played the pedagogical institute founded in 1950 on the base of the teacher’s one. It was working to 1969.
At the end of 1980-s many Kremenets’ people were included into a fight for refreshing society in the liberalization time.
In 1990-s the most of factories reduced their activities or closed themselves completely. The processes of decay had been made as a result of revolutionary refreshing society had a catastrophic influence on the economy and brought some new social problems. In spite of that Kremenets’ has come to life. There some changes in cultural sphere such as: the botanical garden has revived, the historical and architectural preserve founded in 2001, the pedagogical college was reorganized into the humanitarian and pedagogical institute in 2003, at the end of 2004 the literary and memorial museum named after Juliusz Słowacki was opened here. Kremenets’ is more often visited by tourists every year.

  A majestic nature, a great heritage of the past, a lot of traditions of the cultural life, the hardworking Kremenets’ people and their putting in love with their own town give us a hope in the better optimistic future. We, Kremenets’ people, really hope that our town will be worthy of that position which was gifted by a destiny.
 
  Bibliography:
Translated by Myroslava Saveliy from the Ukrainian text  of the sitehttp://progylka.com.ua/node/988)


Copyright Мирослава Савелій ©