Автор:

Мирослава  САВЕЛІЙ

Кременецька земля

У світанкових барвах пурпурових,

Неба ясна блакить,

В краях тих Кременеччини чудових —

Ріка Іква біжить.

Десь тихо на сторожі

Мовчазно Бона височить,

Дівочі скелі наче ружі,

Відразу душу бадьорить.

Та недарма,

Народ сюди пливе,

Словацького давно нема,

Та він в серцях все ще живе.

А далі там — високая гора:

Лавра Почаївська на ній стоїть,

Теча цілюща там вода

І кожен йде її попить.

Зцілитись люд невтомно мчить

До джерела святої Анни,

Божа гора серед сіл височить,

Молитись йдуть сюди прочани.

Ласкаво прошу в цей чарівний край,

Який п'янить крізь глибину віків:

Від зелених простор — під небокрай,

Його і взять колись не міг Батий.

Кременець — пісня,

Кременець — дума,

Моя незабутня —

Земля чарівна.

Це ж все — Україна,

Держава одна,

Єдина, й така неповторна

Іскриться у ній Кременецька земля.